Те, що Україна, попри роки “незалежності”, досі не стала дійсно незалежною, правовою, і, тім більш, соціальною державою, якою вона визначена у Конституції, навряд чи варто доводити. Поки що не стала. На жаль, це факт, який важко заперечувати.
Найяскравішою ілюстрацією цього є ті квитанції на оплату житлово-комунальних послуг, які отримує більшість родин. Не будемо розглядати економічну обґрунтованість чи справедливість усіх тарифів на житлово-комунальні послуги. Зупинимось лише на платні за комірне. Не важко вирахувати, що в середньому мешканці кожного багатоповерхового будинку сплачують 5-15 тис. гривень на місяць, або 60-180 тис. гривень на рік. Куди ці гроші потрапляють, як витрачаються, а головне, які послуги за них реально отримують платники – таємниця за сімома печатками.
Від підвищення розміру комірної платні стан наших багатоповерхівок чомусь не покращується . На усі звернення мешканців щодо капітального, планового чи навіть аварійного ремонту будинків, дахів, під’їздів та ліфтів – відповідь одна: НЕМАЄ КОШТІВ. Таку відповідь нам, громадянам, надає керівництво органів місцевого самоврядування, яке ми самі й обираємо.
Цією проблемою переймаються не тільки пересічні громадяни, але і найвищі посадові особи держави, які чітко вказують на коріння зла.
Витяг з щорічного послання президента до Верховної Ради України за 2012 рік:
«…ВИБУДОВАНА ЗА 20 РОКІВ СИСТЕМА САМОВРЯДУВАННЯ, РАДЯНСЬКА ЗА СВОЄЮ СУТТЮ, СТАЛА ЗНАЧНОЮ ПЕРЕШКОДОЮ ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ»
Що це за перешкода та неподолане зло – система самоврядування в Україні? Спробуємо розібратись. Продовжувати читання Держава для людини